5) Гончарство, кераміка — фарфор, фаянс

Гончарство, кераміка (порцеляна-фарфор, фаянс); амфори гончарів — купити.

5 зшитків об'єднані у комплект.
Вони витримали чотири перевидання
упродовж 2006–2009 рр.

Ханко Віталій. Лекції з історії мистецтва. — К., 2006–2009. — Зшиток 5.

Представлена порцеляна (фарфор), фаянс, майоліка, теракота. Читача зацікавлять форми ваз і амфор Давньої Греції, теракотова армія імператора, китайська порцеляна й турецькі фаянси, українське гончарство — орнаментація кахлі і регіональні особливості осередків. В Україні це єдиний конспект, присвячений історії зарубіжної й вітчизняної кераміки.

Для студентів, викладачів і шанувальників кераміки.
Навчальне видання.

 

Комплект (5 зшитків) — 200 грн.
Щоб купити, телефонуйте: (050) 803-64-90.

 

Зарубіжна кераміка

Українське гончарство

Книга

 

Кераміка

Захоплюючий історичний екскурс, стильний дизайн —
Ви можете
купити курс.

Кераміка.

Ці вироби слугують для будівництва (плитка, цегла, кахля, дахівка), господарського вжитку і для естетичної мети. Краса конструктивних форм, гармонія ліній, колориту і почуття міри поєднуються з їх практичним призначенням.

Кераміка (від грецького Κεραμεικός — район Афін, де жили гончарі) — вироби, створені з різних ґатунків глини і споріднених їй мас, що піддаються обпалу. Поширені види мистецтва художньої кераміки:

  • теракота;
  • майоліка;
  • фаянс;
  • порцеляна (фарфор);
  • кам'яна маса (кольорова або білого кольору, одержувана спіканням при обпалі).

Теракота (італійською terra cotta — випалена глина). Неполив'яні вироби з кольоровим пористим черепком. Це посуд, монументальна і декоративна скульптура, архітектурно-будівельні елементи. Перший матеріал для письма в історичному житті людства (випалені клинописні таблички Месопотамії). Для орнаментації застосовують ангоб — тонкий шар глини іншої барви, ніж колір черепка. Ангоби наносять після формування речі, після цього її висушують і випалюють.

Майоліка. Має пористий кольоровий черепок, покритий прозорою глухою поливою. Назва походить від італійського maiolica, латинського majorica, стара назва острова Мальорка (Майорка), поблизу Іспанії. У ХІІІ–XIV століттях багато європейських країн імпортували іспано-мавританську майоліку, а перевалочним пунктом був острів Мальорка, звідки кораблі доставляли її до Європи. Бурхливий розвиток цієї царини в Італії припав на Відродження. Меццо-майоліка (напівмайоліка) — вкрита тонким прошарком ангобу.

 

Фарфор, фаянс

Порцеляна має чіткі (ніби вирізьблені) форми,
фаянсовий посуд відрізняється плавністю.

Фаянс-фарфор.

Порцеляна дає чіткий силует виробу, орнаментація має бути виразною, контури зображень повинні різко відділятися від тла. Натомість фаянсовий посуд характерний своїм м'яким окресленням контурів, колірними нюансами і згладженістю зображень. Внаслідок розтікання нанесеної фарби по пористому черепку підполивний фаянсовий розпис зовнішньо зближений із акварельною технікою "a la prima".

Фарфор, фаянс. Це досить давні матеріали, їхній вік нараховує декілька тисячоліть. Технології досить трудомісткі й затратні, тому ці матеріали початково призначалися насамперед для вжитку аристократії і культових потреб, й служили ознакою заможності власника. Фаянсовий посуд — одне з визначних досягнень Стародавнього Єгипту. Сині фаянси широко використовувалися для обличкування інтер'єрів єгипетських гробниць, приміром, у піраміді Джосера в Саккарі (ІІІ династія). Порцеляна була винайдена в Китаї, і торгівля нею невдовзі стала прибутковою експортною складовою. Її продажі забезпечували значний дохід купцям і державній скарбниці.

 

Порцеляна (фарфор)

Слово "фарфор" запозичено з Персії (Ірану), і в перекладі означає титул китайського богдихана. "Тіен-тсу" — "син Неба", тобто імператорський. У Європі термін звучить porcellaine, porcelaine, porcellano, porzelin ("поросятко"). Загалом вважається по-європейськи вимовляти "порцеляна", а по-азійськи "фарфор". Однак в Інтернеті поки що в десятки разів більш уживаним є другий варіант, тому застосовуємо обидва терміни — азійський і європейський.

Порцеляна (фарфор) — річ з тонким білим (щільним) черепком, що просвічується. Порцеляновий продукт потребує спеціальної високоякісної глини (каоліну) і високотемпературного обпалу. Набула широкого поширення в Китаї. За династії Сун (960–1279 рр.) продукування фарфору досягло вершини, цим займалися тисячі людей. Існувала спеціалізація: одні займалися промиванням глини, інші нанесенням поливи, треті підтримували вогонь у печах. Печі для випалу могли вміщувати 25 тис. предметів з фарфору. За династії Мін (1368–1644 рр.), коли поширилося синьо-біле забарвлення фарфору, потрібний відблиск кобальтової фарби можна було отримати при визначеній температурі у відновному полум'ї.

Селадон (вид фарфору) вкривався особливою половою. Полива найчастіше має характерний блідо-сірувато-зеленкуватий колір, також може мати інші барви (залежно від товщини шару й властивостей черепка). Колір отримується шляхом проникнення окислів заліза в поливу або в черепок. Селадонова полива належить до прозорих полив з цеком (декоративними тріщинками), зазвичай застосовується у фарфоровій промисловості. Селадон винайшли в давньому Китаї (провінція Чжецзян), сама ж назва "селадон" європейського походження. У ХІІ столітті корейські керамісти створювали селадони блакитно-сірих і зеленкуватих тонів такої чистоти, що навіть китайці були у захопленні.

 

Фаянс

Назва походить від м. Фаенца (Італія; крупний фаянсовий центр). Це предмети з тонким білим пористим черепком, вкриті прозорою поливою. Температура обпалу вища за потрібну для майоліки і теракоти.

Фаянс. В європейській фаянсовій промисловості вживаються свинцева полива (напівфаянс) і олов'яна полива (справжній фаянс). Свинцева полива прозора, природний колір випаленої глини просвічується. Щоб цього не відбувалося, вкривається тонким прошарком білого ангобу. Ця техніка була відома на Сході і в XVI ст. отримала широку популярність у Туреччині, котра переживала період свого розквіту. Турецькі напівфаянси завдяки красі своїх барв, пишній орнаментиці, технічній досконалості належать до декоративно-ужиткових вершин людства.

Олов'яна полива перекриває тон глини. Лише з винаходом олов'яної поливи фаянсовий матеріал набуває повну самостійність. Винахід олов'яної поливи належить Сходу, а її розквіт відбувається на Заході. Голландське місто Делфт уславилося в Європі своїм фаянсом синього кольору. Головним осередком у Франції був Руан — його майстри створили знамениту "променеву орнаментацію". Вона складалася із зображень ламбрекенів, імітації мережок та інших мотивів, розташованих у суворій симетрії. В Англії кераміст Джозайя Веджвуд 1759 р. винаходить зелену поливу, згодом — поливу кольору вершків, що принесло йому заступництво королеви Шарлотти. Веджвуд засновує завод "Етрурія" в Барластоні поблизу Стока. Майстри виробляли погруддя й статуетки знаних діячів, вази з невисоким рельєфом. Веджвуду наслідували багато заводів Європи.

 

Амфори

Упродовж двох тисячоліть вони виступають
мірилом для керамістів Європи.

Амфора.

У Європі найбільш відомим декоративно-ужитковим явищем стародавнього світу є грецькі амфори. Форм у грецькому гончарстві близько 20 видів, понад 350 підвидів. Найбільша посудина для зберігання рідини — піфос. Амфора — це ваза з широким туловом на ніжці, з шийкою і двома ручками. Пеліка — це амфора, що розширюється донизу. Стамнос розширений вгору і має дві горизонтальні ручки й більш широку шийку, ніж амфора. Форма округлого знизу відра на ніжці зветься ситулою. Воду носили в гідріях з трьома ручками: дві на горизонтальних плечиках, а третя вертикальна від вінця до плечиків тулова. Першими двома ручками користувалися, коли гідрія була наповнена водою, а третьою — коли вона була порожня.

Змішували вино з водою у кратерах різної конфігурації. Охолоджували вино у псіктерах з вузеньким низом, котрий опускали в холодну воду. Черпали вино з кратерів за допомогою черпаків-кіафів. Для розливання вина слугували глечики різних розмірів — ойнохої. Для пиття вина існував канфар — високий і широкий кубок на ніжці з вертикальними ручками. Для цієї ж мети слугував кілик — плоска широка чаша на високій ніжці з горизонтальними ручками. Значну місткість мали скіфоси; їх окреслення нагадує макітру. Ріг, що закінчується зображенням голови тварини, зветься ритон. У вазах лекіфах зберігали олію. Лекіф має високе вертикальне тулово з довгою вузенькою шийкою і ручкою. Подібними були алабастри й арібали, де зберігали спеціальну олію. Жінки користувалося піксідами, де тримали пахучу олію та косметику.

Амфори. Первісно чорні зображення на вазах наносилися на природне глиняне вохристе тло, а потім, від 600-х рр. до н. e. з'являються червоні фігури на чорному тлі. Чорнолакові (чорнофігурні), тобто з темним окисом заліза, отримували при обмеженому доступі повітря у горні під час обпалу і нанесенні товстого прошарку ангобу. Тонкий прошарок ангобу давав червоний окис заліза, — поставали червонолакові (червонофігурні) витвори. У вазописі знайшли відображення різні сторони життя греків. Гончарі відтворювали житлові кімнати з меблями, працю чоловіків і жінок, їх відпочинок, фігури воїнів і баталії, ігри й обряди. У грецькому гончарстві поряд зі сценами повсякденного життя ми знаходимо сюжети з поезії, лірики і драми, міфологічні й ритуальні сцени, споруди, статуї і фрески, рисунки танців, пісні й зображення гри на музичних інструментах. Вази мають написи, підписи й монограми. Інколи позначено імена гончарів — творців форми вази і зображень на ній: "Ерготим зробив мене, Клітій розмалював".

 

Гончарні скульптури

Поблизу м. Сіань (Китай) 1974 р. було знайдено теракотову армію із скульптур 6 тисяч воїнів у натуральну величину і при зброї, з бойовими колісницями і кіньми. Армія теракотових воїнів, розміщена в бойовому порядку на площі понад 20 тис. м2, охороняла гробницю імператора Цінь Шіхуанді (правив 221–210 рр. до н. e.). Добре збережені постаті мають правильні пропорції, індивідуальні риси обличчя, характери. На статуях вказано імена гончарів. Зброя, обладунки, деталі вбрання, зачіски виконані дуже старанно. Вони вкриті спеціальною органічною поливою, поверх неї наносилася мінеральна фарба.

Будівництво мавзолею вимагало залучення 700 тис. робітників й ремісників, і продовжувалося 38 років. Вага теракотового коня 200 кг, воїна — 135 кг. Спочатку виготовляли узагальнений макет тулуба, після чого макет вкривали свіжим шаром глини, реалістично зображали деталі й висушували. Висушені фігури обпалювали. Голови робили окремо, в готовому вигляді долучали їх до тулуба. Воїнів виготовлено в різних частинах імперії, коней — неподалік мавзолею. Вояки відрізняються за рангом (офіцери, солдати) і озброєнням (списоносці, арбалетники, мечники). Теракотові скульптури представляють значну кількість військових частин імператорської армії.

 

Гончарство України

Відкрийте для себе вітчизняні гончарні світи —
придбайте
мистецький курс.

Гончарства.

З історичних попередників найбільш відомі вироби Трипілля, що збереглися у значній кількості. Посуд ліпили вільноруч і випалювали в спеціальних горнах. Це були зерновики, горщики, миски, біноклеподібні посудини (призначення останніх не з'ясоване). Столовий посуд прикрашали ритованими візерунками (спіралі, бігунці, риски, штамп). Пізніше навчилися виготовляти його із глини (її добре відмулювали); орнаментували посуд багатобарвною мальовкою ангобами. Численні жіночі статуетки і фігурки свійських тварин мають безпосередній стосунок до культів родючості. Вирізняються скіфське мистецтво, культура Київської Русі, художні барокові риси.

Гончарні вироби часто втілювалися на полотнах вітчизняних майстрів малярства й графіки в якості складових картин-натюрмортів, жанрових сценок. Зокрема, вони входили до картин Тараса Шевченка, малюнків поета. Також вони ставали атрибутикою ілюстрацій до творів, малюнків олівцем до казок, рисунків до пісень. З їх допомогою урізноманітнювали мову плаката і ближні плани картин-пейзажів (природа, урбаністика).

Гончарство. Новітні територіальні особливості проявляються у способах нанесення і орнаментації. Домінуючим способом декорування є розмалювання геометричним, рослинним, тваринним, фігурним і сюжетним орнаментом. Прикраси утворювали горизонтальну смугу на верхній частині посудини. На Київщині й Полтавщині переважає стилізований рослинний орнамент, нанесений ангобом. На Чернігівщині, Гуцульщині й Львівщині — поряд з геометризованим рослинним орнаментом виступає тваринний (мотив птахи). Для Волині типовою є геометрична орнаментація, для Поділля — лінійна, рослинна, тваринна, для Закарпаття — геометрична й рослинна.

 

Гончарні кахлі

Виробництво бере початок у Середньовіччі, напередодні настання Нового часу. Кахлеві печі почали виробляти у Києві, Острозі, Луцьку в кінці XIV – на початку XV століття. Плитки кахлів були видовженими, циліндричними з отвором у вигляді квадрата, круга або зірки. Прикрашувалися горельєфними композиціями з вершниками, тваринами, квітковими мотивами. Згодом поряд з неполив'яними кахлями у вжиток ввійшли полив'яні зелені. Найбільш типовою є центрична композиція, коли з центру на чотири сторони розходяться гілки й листя. Чимало кахлевих плоскорізьб у вигляді розет, корсунського хреста, є фігурні зображення, жанрові сценки.

Згодом кахлярство на Лівобережжі набуло ознак доби мистецтва стилю бароко. Архітектура епохи визначила форму виробу. Плитки кахлів отримали прямокутний абрис, криси (румпи) стають нижчими. Одночасно ускладнюються форми кахлевих печей та їхні деталі, з'являються карнизи, арки, ніші й невеликі колони, кронштейни. Поверхня покривалась рельєфними або мальованими рослинними візерунками. На кахлях Чернігівщини й Гуцульщини поряд з візерунками спостерігається сюжетне малювання. Косів став славетним своїми оригінальними кахлевими печами. Оздоба старих косівських кахлів — рельєфний і мальований декор (найчастіше це деревце, вазон). По тому рельєфний рисунок у косівському кахлярстві зникає і набувають поширення техніки ріжкування і фляндрування. Натомість на Лівобережжі рельєф зберігся до кінця виробництва кахлів.

 

Гончарі

Вітчизняні майстри мали
широкий асортимент і різноманітні техніки.

Гончарів.

Асортимент. Виробляли перш за все кухонний, столовий і господарський посуд — горщики з покришками, миски, макітри (місткістю до 50 л), глечики, тикви (баньки), ринки, кухлики, чарки, барильця, баклажки. Пластика реалізувалася у зооморфному посуді для напоїв ("леви", "барани") і дитячих іграшках-свистунцях (зображення птахів, звірів, людей) тобто у вигляді скульптурних частин святкового посуду і скульптурі малих форм. До архітектурно-будівельних елементів належали кахлеві печі, вставки, верхи (димарі), дахівка (черепиця), водогінні труби. За Гетьманщини окремі осередки мали гончарів, що спеціалізувалися на виготовленні люльок.

Гончарі. Техніки. Існувала техніка випалу в безкисневому середовищі (задимлення, окурення). Такі посудини з сірим черепком оздоблювалися штампом, орнаментальним валиком або зубчастим коліщатком; практикували лискування (лощіння) камінцем. Посуд природного кольору (червоного або жовтого) оздоблювали ангобами. Він випалювався у кисневому середовищі. З XVI століття використовували свинцеву поливу. Виникає нова техніка декорування — підполив'яне малювання кольоровими ангобами. Підполивні техніки: фляндрування, ріжкування; техніка урізу (сграфіто).

 

Книга

Порцеляну.

Друкарська інформація у загальному описі — купити.

 

Зміст

Фарфору, фаянсу.

 

Ілюстрації

Гончарство кераміки.

Фарфор фаянс, амфори.

Порцеляна, гончарів; кераміка.

Амфора — фаянс фарфор.

 

Література

Гончарство фаянсу.

Конспект, присвячений зарубіжній і вітчизняній кераміці, кілька років не дає спокою Інституту керамології в Опішному. На очах дирекції інституту він постійно, з року в рік перевидавався. Колектив інституту на чолі з директором, не будучи спроможним самостійно написати альтернативний книжковий проект (не кажучи про багатотомне дослідження), регулярно вправлявся у критиканстві.

За ці роки Інститутом керамології опубліковано:

  1. Посильну критичну рецензію Олени Щербань у щорічнику "Бібліографія українського гончарства" (Опішне, 2011; вип. 9, публікаційний огляд 2007 р.). Займає 3 сторінки (с. 243–245);
  2. Недоброзичливу рецензію О. Школьної у тому ж випуску щорічника на 2 сторінки (с. 246–247). Обидва огляди йдуть під претензійною рубрикою "Думки вчених";
  3. Рецензійні матеріали без підпису в брошурі до V національного конкурсу "КеГоКе–2011" (Опішне, 2011). Упорядник Олесь Пошивайло. До 6 сторінок (с. 23–24, 37–40);
  4. Гігантську (майже 4 сторінки) анотацію у наступному випуску "БУГ" (Опішне, 2012; вип. 10, публікаційний огляд 2008 р.). Анотація перевищує статті О. Щербань і О. Школьної (с. 118–122);
  5. 15-сторінкову розгромну рецензію О. Пошивайла у 10 випуску щорічника. Рецензія — безумовний лідер за розміром тексту. Вона настільки об'ємна (с. 217–231), що могла б бути брошурою.

Масив критиканства (включаючи дрібні випади, на абзац) перевищує 30 сторінок. У "Історії кераміки", відкинувши титул, зворот, передмову, зміст, вихідні дані, заголовки й ілюстрації, близько 40 сторінок чистого тексту. Оскільки кегель шрифта названих видань місткіший (дрібніший) за кегель шрифта лекційного курсу, обсяг критики на "Історію кераміки" дорівнює її власному обсягу. По суті, Інститут керамології міг би натомість випустити свій книжковий проект.

Нечасто в нашій країні зустрінеш навчальну книжку, література про яку дорівнює її власному текстовому обсягу. Видання варто оглянути хоча б з огляду на масу літератури про нього.

 

Знайти

Конспект представлено в електронних і оффлайн каталогах бібліотек держави (Київ, Харків, Львів, Миколаїв, Теребовля, Полтава, Гадяч, Миргород, Опішне). Просто введіть у пошуковий рядок Google чи Яндексу слова "Ханко — Лекції з історії мистецтва" і знайдіть його у бібліотеці вашого міста. Або ж придбайте на нашому сайті.

Бібліографічний опис і анотації до книжки можна знайти на багатьох спеціалізованих інтернет-ресурсах для студентів, аспірантів, дипломників — studentus (com), aspirantura (org) (ua), diplom-ua (net). Їх розміщують і в друкованих покажчиках, що згодом у електронному вигляді потрапляють до світової мережі. Скажімо, на англомовному сайті youblisher (com) під числом 214809 викладено покажчик 2009 р., опублікований Національною історичною бібліотекою (К., 2011. С. 202). На с. 202 докладно описано весь комплект.

 

Купити книги

Зацікавилися лекціями? Придбайте їх.

Підручник з образотворчого мистецтва.

Наявність: у продажу.

Ціна (5 зшитків) — 200 грн.

Для купівлі пишіть: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Книги купити.

 

Нагору